Яна Желізна

За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози; я не знаю, Чи єсть у Бога люте зло! Що б у тій хаті не жило? А хату раєм називають! Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою, Ще молодую, у могилу Нужда та праця положила. Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи — Носити воду школярам. /223/ Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете!