Саша Цепинюк

Жили у селі двоє сусідів — Петро і Микола. Прийшла війна, зайшли у село німці. Петро пішов у ліс, партизанити, а Микола у селі лишився. Тож приходять німці до Миколи, кажуть, як скажеш, де партизани ховаються, дамо корову і лантух картоплі. Подумав Петро, подумав, - і Петра, звичайно, шкода, і... А!... Тож іде по селі, веде корову, несе лантух картоплі, аж як назустріч німці уже Петра ведуть. Петро порівнявшись з Миколою набрав слюни тай "Тьху!" Миколі у пику. (Микола, обтераючись) - Та ти шо, Петро, обідився, чи шо?.. Стрімка річка і у ній тоне чолов'яга, кричить: — "Памаґітє! Спасітє!". По березі тієї річки йде українець. Потопаючий знову "Памаґітє! Спасітє!". Українець нуль уваги. Потопаючий знову "Памаґітє! Спасітє!". Українець бурчить собі під ніс: — "А най би ти ся плавати навчило за тої собачої мови..." В ресторан заходить український юдофоб. Явно чимось незадоволений. Сідає за столик, підкликає офіціянта до себе й питає в нього: — А що то у вас там чорніється в кутку? То, часом, не жиденя? — Та ні, то рояль, то чорний лак. — А-а... Але щось крутиться, вертиться, знову підкликає офіціянта до себе, питає: — А що то у вас там біліється в кутку, то, часом, не жиденя? — Та ні, то рояль, то клавиші від рояля, зі слонової кістки. — От кляті жиди! — слоненятко замордували...