Богдана Сорока

Ніхто нікого не може втратити, тому що ніхто нікому не належить. Маркіз де Сад стверджував, що людина може пізнати свою суть, лише дійшовши до останньої межі. Для цього нам потрібна вся наша мужність - і лише так ми вчимося чомусь. Ось вона, справжня свобода – мати те, що тобі найдорожче, але не володіти цим. Любов і справді, як ніщо інше, здатна час від часу перевертати все життя людини. Але слідом за любов'ю йде і дещо інше, що теж примушує людину вступати на дорогу, про яку вона ніколи раніше і не думала. Це щось зветься «відчай». І якщо любов міняє людину швидко, то відчай - ще швидше. Життя - це пряна, сліпуча гра, це - стрибок з парашутом, це - ризик, ти падаєш, але знову встаєш на ноги, це - те, що називається «вилізти зі шкіри», це - туга і відчай, якщо не вдається зробити намічене. Найглибше, найщиріше бажання - це бажання бути для когось близьким.