Наталія Хомацька

А люди є, як сонечко привітні, Навколо випромінюють тепло. Вони душею щирі і тендітні, Вони, як в спеку, чисте джерело. Є люди життєрадісні, гарячі, Кипить у них енергія в душі. Вони таку веселу мають вдачу, А ти їх осудити не спіши. Є люди добрі, вміють співчувати І допоможуть, виручать з біди. Але при цьому будуть ще й мовчати, З людьми такими в світ за очі йди. Є люди гарні, дуже симпатичні, Всього в них в міру: доброти й тепла. Вони веселі і реалістичні, Ніколи не тримають в серці зла. Близькі є люди і по духу рідні. Без них, здається, й сонце б не зійшло. Вони, як те повітря, нам потрібні. Не уявляю, як без них було б? З якими легко всім — це люди світлі. Вони в житті, мов рятівні вогні. І пелюсткові душі в них розквітлі. Близькі ці люди й дорогі мені. Дотепні є, що не шукають слова, Воно у них завжди на язиці. На всі питання відповідь готова. Я їх люблю — дотепні люди ці! Ще є розумні, ще — талановиті, Красиві, щедрі, сильні люди є. Ласкаві є і дуже працьовиті. У цьому світі кожному своє. Є люди різні. Я їх зустрічала. Нема однакових, та в тім нема біди. А серед тих, що я ось тут назвала, Подумай трішки і себе знайди. Бо є ще й інші, я про них не буду. На тих не хочу витрачать слова. То ж не згубися серед того люду І не розтрать себе на них, бува.