Наталя Блага

Це зараз ми діти, підлітки. Але потім ми усі коли-небудь покинемо ці сайти. Ми виростемо, правда. У усіх у нас з'явиться сім'я, діти. Вже не думатимемо про контакт, скайп, аську і так далі. Але коли-небудь... Ти обов'язково знайдеш папірець, де написаний твій логін і пароль. Просто так включиш комп'ютер. Зайдеш Вконтакт. Давно вже спорожніла сторінка. Прочитаєш тет-а-тет з людиною, який колись був дорогий яку ти кохала. Заплачеш. Колись він був дорогий тобі. Усі ті повідомлення, мільйон пісень, які ви присилали один одному... Щось йокне усередині тебе. Ця людина вже давно оффлайн.Твій статус *Пішла звідси* оновлений багато- багато днів назад. Усі друзі, які колись писали тобі на сторінці, виросли, і давно не заходять. Вони щасливі. І ти напевно теж. Деякі видалили свої сторінки.Сумно? Дуже. А ти пам'ятаєш, яка у вас була дружба? Здавалося назавжди. Ви так і залишитеся безтурботними дітьми. Але ні... Прийшов час стати дорослими. Так завжди. Ще раз перечитаєш усі повідомлення від друзів і від того хто заставляв тебе сміятись обнімати носив на руках і казав ті слова...Ти заплачеш, обов'язково. Ви більше ніколи не переписуватиметеся, ось так просто. Ніколи.Ти останній раз в онлайні. *Видалити сторінку* Тиснеш хрестик. Вимикаєш комп'ютер. Тепер усе. Обіймеш чоловіка(дружину), дітей. Тепер вони твоє життя. Тільки вони. І більше ніхто тобі не потрібний. А в інших країнах містах... Ті люди. Друзі. І той, самий-самий коханий... Сидять, і можливо теж згадують про те що було. Ми більше вже ніколи не повернемося в те життя. Життя Онлайн. Але колись там, ночами сидячи на підвіконні,пам'ятатиме про те щасливе життя. Усіх тих, друзів і про нього хто залишився в серці назавжди. Ми подорослішаємо і порозумнішаємо...