Инна Мищенко

В жизни бывает только одна большая любовь, все предшествующие ей любови - лишь проба пера, а все последующие - навестывание упущенного; любовь - это сейчас или никогда Бо кому ти, врешті-решт, потрібен, крім оцього дівчиська поруч? Квіти люблять щасливих Можна прострелити мозок, думки ж не вбить! Речі ламаються й танцюють, і з року в рік усе більше й більше Хіба можна трішки любити? Чи трішки бути живим, чи трішки мертвим? Або живий, або мертвий. Або любиш, або ні. цей світ не потрыбен мені ані разу якщо не знайдеться у ньому місця і трохи вічності в якій ми - разом обіймів твоїх живильні компреси і доза найменша твоїх поцілунків Вам не здається, що коли ходиш пішки, то помічаєш більше? І будинків, і людей чому ти тремтиш? я вкотре запитую стиха а вона посміхається замість того, щоб дихати ображайся на мене як хочеш, зневажай, ненавидь мене. все одно я люблю твої очі і волосся твоє сумне. ты любищь всех, а любить всех - значит не любить никого. Тебе все однаково безразличны. Хто ж не любить сидіти на порозі з коханою, чекаючи на грозу - перфектну нагоду сховатися в хаті на веранді, цілуватися й кохатися під блискавиці... У Мідних Буках стін було забагато. Поміж дітей. Поміж дорослих. Між поколіннями, між батьками і дітьми, між учителями і учнями. Чи зуміли б ми троє зруйнувати стіни бодай всередині нашого гурту? Я знаю:ми злі діти, раз надумали вбити когось. Зате ми не споруджуємо стін усередині. Ми залишаємо їх назовні. а без тебе так пусто і так безпорадно без тебе порожнеча минає... ...і ноги торкаються дна люби мене.нікого не люби.