Ірина Ліскевич

Хочеш все і одразу, а отримуєш нічого і поступово. Якщо не можеш жити з тим, кого любиш, люби того, з ким живеш... Парадокс нашого часу полягає в тому, що наші автостради стають ширшими, а мислення вужчає; Наші будівлі витягуються вгору, швидше, ніж будь-коли, а терпіння скорочується; Ми витрачаємо більше, а маємо менше; Ми купуємо більше речей, але менше ними користуємося; Наші квартири стають великими, а сім'ї меншими; У нас більше вчених звань, але менше міркувань; Більше експертів, але і більше проблем; Більше медикаментів, але менше здоров'я; Ми примножили свою власність, але зменшили свої цінності; Ми говоримо надто багато, любимо дуже рідко, ненавидимо дуже часто; Ми навчилися, як заробляти на життя, але не навчилися, як жити; Ми додали роки до життя, але не життя до років; Ми злітали на Місяць і назад, але нам важко переступити поріг і познайомитися з новим сусідом; Ми освоїли зовнішній світ, але не внутрішній; Ми очищаємо повітря, але забруднюємо душу; Ми розклали атом, але не наші упередження; У нас виросли доходи, але впала моральність; Ми женемося за кількістю, але втрачаємо якість; Наш час – це час світового затишшя, але домашніх скандалів; Великої кількості розваг, але менших радощів; Великої різноманітності їжі, але менш повноцінного живлення; Ми живемо в дні, коли працюють двоє батьків, намагаючись забезпечити сім'ю, але у нас більше розлучень; Наші будинки виглядають барвистими зовні, але в них живуть розбиті сім'ї...