Екатерина Федько

В игре на чувствах - Проиграны судьбы, В играющих судьбах - Проиграны мы... Абстрактності, умовності, закони, Самотність, біль, бажання, Забутих снів безжальні перепони, - Це - ти, це - світ, це - існування... ...И мне так понравилось быть для тебя этим "кто-то"... Но я знаю, найдутся ключи И откроются двери для того, кто умел верить… И над темными водами мрака взойдет голубая звезда для того, кто умел ждать… Краще не думати про погане, тоді у нього буде менше шансів реалізувати себе в наших душах. Як несамовито і швидко змінюються люди у своїх ролях, як швидко вони стають іншими й міняються місцями - від праведників до повних ідіотів.. І нічого з ними не поробиш. В усьому винні тільки слова. Ще ніколи не було від них користі. Самі тільки непорозуміння... Ті, кого спалюють в одній долоні з минулим, завжди повертаються знову, завжди плачуть із тими, хто відмовився від спогадів і не залишив своїй пам'яті жодного шансу до реставрації... Сенс приходить з часом. А вірші залишаються в нашій пам'яті, як виразний спогад. І коли настає слушна мить, ми пригадуємо потрібні слова, щоб висловити набуту життєву мудрість. - Справа не в віршах, а в пам'яті, виходить. - А це майже одне й те саме. У пам'яті римуються події, а у віршах - слова. Принцип рими єднає навіть неможливо протилежні речі. М.Штельмах