Света Шпеник

А жінка в світ приходить для любові Любити ляльку доки ще мала Любити маму поки підросла А тільки –но, як ступить за поріг Любити небо і м‘який моріг. Дім батьківський і квіти чорноброві Бо жінка в світ приходить для любові. Росте вона, ростуть її роки Ростуть її і радості й надії І от приходять роки молодії По світу вже вона не йде – несеться ! Уважно прислухається до серця Щоб в шумі літ і в шелесті дібров Почути, що прийшла її любов Ота любов, що перша і остання Такої ще ні в кого не було ! І ти щаслива в серці в тебе рай І відшумів весільний водограй. І попливли літа, літа, літа…. Усіх годуєш, хоч сама голодна І часом нерви стримати негодна Та будеш захищати, як в бою Оту сімейну каторгу свою. І попливли літа, літа, літа….. А що ? Якби усе почати знов ? Оце той борщ щоденний – це любов, Сорочка чисто випрана – любов І очі діточок ясні – любов. Все так було б, якби почати знов ! Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !