Таня Ничипоренко

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стримує ходу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не стомлюється - час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, - пройдемо, як тіні, Щоб тільки неба очі голубі Цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, Щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так воно і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, Не бійся смутків, хоч вони як ріки. ЛЮДИНІ БІЙСЯ ДУШУ ОШУКАТЬ, БО В ЦЬОМУ СХИБИШ - ТО УЖЕ НАВІКИ... Втрачену хвилину не може повернути навіть вічність... Якщо хочете, аби життя посміхалося Вам, подаруйте йому спочатку свій гарний настрій.